«Безкоштовно віддали ЗСУ спальників на 300 тис. грн»: як Arvisa працює в Харкові під час війни
Продовжуємо серію статей про підприємців та їхні бізнеси, які не припинили працювати під час воєнного стану.
Арсен Арутюнян – співвласник компанії Arvisa, яка вже понад 20 років виробляє верхній одяг, спальні мішки та м’які безкаркасні меблі. З початком війни в компанії не тільки не припинили продажі та виробництво у Харкові, а й почали допомагати Збройним силам України (ЗСУ) з постачанням необхідних товарів.
В інтерв’ю для OLX Арсен розповів, як воєнні дії вплинули на його сімейний бізнес, за рахунок чого вдається працювати під обстрілами та як склалася їхня співпраця з військовими.
Почали шити спальні мішки на прохання родича
Компанію заснували ще мої батьки, і спочатку Arvisa спеціалізувалася на пошитті верхнього одягу. У 2014 році ми додали до асортименту спальні мішки: до нас звернувся родич, який приєднався до ЗСУ, і розповів, що їм видали мішки вкрай низької якості – спати в окопах було холодно. Тож він попросив, аби ми пошили йому кращий.
Ми розробили власну модель, досить нестандартну – але наш мішок був зручним і теплим. Відтак ми пошили ще кілька десятків для побратимів нашого родича, потім – для офіцерів його частини. Згодом почали отримувати замовлення від волонтерів. Зрештою спальні мішки стали нашим постійним товаром. Окрім військових, їх замовляють переважно рибалки та поціновувачі туризму.
Віддали ЗСУ безкоштовно 80% продукції, яка була на складі. Це близько 500-700 товарів – ми їх навіть не рахували, а просто завантажили повний мікроавтобус.
Також кілька років тому ми запустили виробництво безкаркасних меблів – крісел і диванів. Наразі близько 60% нашого асортименту складають спальні мішки, 30% – м’які меблі та 10% – одяг.
У нашій постійній команді – 10-12 людей. До війни ми отримували в середньому до 500 замовлень на місяць.
Цьогоріч у січні до нас прийшло кілька нових клієнтів з великих міжнародних компаній – замовили значні партії спальників, по 50-100 одиниць. Тоді ми не розуміли навіщо. Запитували, нам відповідали: «Для цивільної оборони». Схоже, вони серйозно сприйняли повідомлення щодо ймовірності воєнних дій і завчасно почали готуватися.
Пішли жити до швейного цеху
У перші дні війни майже вся наша команда виїхала з Харкова, але ми з родиною залишилися. За кілька днів нам подзвонив знайомий: хотів замовити партію спальних мішків для ЗСУ. Ми сказали, що не потрібно нічого купувати, – і віддали безкоштовно 80% продукції, яка була на складі. Це близько 500-700 товарів – ми їх навіть не рахували, а просто завантажили повний мікроавтобус.
Після цього до нас почали звертатися й інші знайомі та постійні клієнти. Хтось шукав спальники для військових, хтось – для себе, щоб не замерзнути, ховаючись у підвалах. Але на складі залишилися тільки літні моделі, які не придатні для ночівлі взимку в польових умовах. До того ж яскравих кольорів – червоні, жовті тощо. Тож у нас з’явилося завдання – виготовити нові моделі, немаркі та утеплені.
Деякі покупці навіть пропонували заплатити подвійну ціну, щоб забезпечити безкоштовним товаром того, хто його потребує найбільше.
Насамперед потрібно було закупити матеріали. Усі харківські ринки, де ми зазвичай знаходили тканини, згоріли через обстріли. А продавці вцілілих магазинів боялися відкриватися, щоб не потрапити під вогонь. Зрештою ми знайшли постачальника на ринку Барабашова, тоді ще цілого. Він запропонував забрати товари безкоштовно – мовляв, все одно не зрозуміло, що буде із залишками тканини, а так хоча б піде на добру справу. Ми відмовилися і наполягли на тому, щоб заплатити.
Потім – набрали нову команду та відновили виробництво. Наш цех розташований в укріпленому підвальному приміщенні, тож ми можемо не припиняти роботу навіть під час повітряних тривог. Ба більше, ми всім колективом пішли туди жити – там безпечніше, ніж у квартирах.
Співвласник компанії Arvisa Арсен Арутюнян (зліва) з командоюКлієнти готові платити подвійну ціну
У середині березня запрацювала Нова пошта, і ми почали закуповувати матеріали в різних регіонах країни – залежно від того, де й що вдається знайти. Якщо в Харкові продовжують працювати лише 10-15% виробників сировини, то в західних областях – значно більше.
Більшість постачальників підвищили ціни на тканини, тож і ми були змушені збільшити вартість спальників для цивільних клієнтів. Але покупці поставилися до цього з розумінням. Дехто навіть пропонував заплатити подвійну ціну, щоб забезпечити безкоштовним товаром того, хто його потребує найбільше.
Частка продажів, які ми отримуємо з OLX, протягом останнього місяця збільшилася приблизно вдвічі порівняно з довоєнним часом.
З військових ми гроші не беремо. До речі, я завжди вожу в автівці невеличку партію: буває, бачу на вулиці солдатів і сам пропоную їм допомогу – віддаю потрібну кількість спальників.
Загалом з початку війни забезпечили ЗСУ товарами на суму близько 300 тис. грн. Ще близько 100 тис. грн витратили на допомогу цивільним харків’янам: віддавали спальники, закуповували та розвозили їжу та ліки, доглядали за тваринами, яких люди залишили у місті.
Подальша робота залежить від постачальників
Щомісяця ми розміщуємо на OLX близько 100 оголошень. Зараз їхня кількість зменшилась до 50. Проте, за нашими спостереженнями, частка продажів, які ми отримуємо з майданчика, протягом останнього місяця збільшилася приблизно вдвічі порівняно з довоєнним часом.
Для 30-50% найкращих товарів ми час від часу активуємо рекламний набір «Швидкий продаж». Загалом витрачаємо на публікацію оголошень 4-5 тис. грн на місяць. На просування – ще стільки ж.
Наш цех розташований в укріпленому підвальному приміщенні, тож ми можемо не припиняти роботу навіть під час повітряних тривог.
Ми хочемо продовжувати роботу та розвиватися – приміром, додавати до асортименту нові моделі спальників. Можливо, спробуємо вийти на нові ринки та шукати клієнтів за кордоном. Це дозволило б збільшити продажі, а отже – і надалі допомагати ЗСУ.
Але багато залежить від того, чи зможемо знаходити постачальників сировини: у них теж закінчуються запаси на складах і не завжди є можливість їх поновлювати. Тож сподіваємося, що перемога настане якомога швидше, та зі свого боку робимо все можливе, щоб її наблизити.